Очі блудного пса
посивіли від років і бруду…
Там, де дім був колись,
вже давно і нікого нема
– лиш огризки від яблук
з чужого саду.
Можна легко забути себе.
Молодого.
І риму.
Але там нас нема.
Що минуло, на жаль, –
невловиме.
Можна бути собою
і забути усе.
Лиш нікого
ніколи
не зрадиш.
Кров рукою з обличчя
згребеш до пуття,
наче слово іще не пророче.
Репнув світ у колисці життя
на іуд і пророків…
А вона – наче тінь,
мов маяк
зирить знову суворо ув очі.
Та ніколи не гасне свіча.
Час відлічує миті,
хвилини
і роки.
То ж ніколи не бійся свічад,
бо свічада, як завжди, в омані,
і прагнуть обману.
Бо горить, не погасне свіча,
бо за нею – наступна свіча
прокладає нам шлях
крізь тумани.
(Всего 147 просмотров, 1 сегодня просмотров)
Серия произведений:
Поэзия
СИМФОНІЯ-РЕКВІЄМ №1 ПАМЯТІ АЛЕХО КАРПЕНТЄРА ЗА МОТИВАМИ «ОСЕНІ ПАТРІАРХА» ГАБРІЕЛЯ ГАРСІА МАРКЕСА
Мандрівна балада за мотивами творів Олександра Гріна
НА ІВАНА, НА КУПАЛА, ЧАСТИНА 2. ЦВІТ ПАПОРОТІ
Продолжение серии:
Труднее всего остаться человеком, когда для этого, казалось бы, не остается возможностей. В жизни можно ожидать всего, но всегда надо помнить, что Брут первым всадил нож в Цезаря.
– И ты, Брут…
Почти как:
– И ты, друг…
Каждый платит свою цену.
За предательство – тоже.
И не спасают глаза блудных детей.
“10+” В мене немає слів Я маю лише одну думку Й вона за те що це яскравий і сумно теплий вірш! Дкую!!!
Андре, мені приємно, що ви так високо поцінували мій вірш. І не тільки поцінували, а й дуже точно і влучно охарактеризували його. Дозвольте все-таки подякувати вам за такі щирі і добрі слова.
Дякую за Ваші чудові вірши – вони не тілько дуже подобаються, але і викликають міцні емоції.
Від цього глибокого віршу навіть сльози на очах.
Дякую, що публікуєте свої творіння, звісно 10+++++
Я дуже вдячний Вам, Айріні, за Ваші щирі і емоційні коментарі. Мені вкрай приємно читати Ваші відгуки, які стимулюють до написання нових творів. У мене є поки що чотири рядки, які, сподіваюся, Вам сподобаються:
Трамвай котився весело в минуле,
на поворотах злякано скрипів,
минаючи важкі старезні мури,
будинки, вежі, бари, скрипалів…
Хочу створити невелику поему про Львів моїх студентських років.
Сподобалися:-) Я б прочитала продовження, отже надхнення Вам в його створенні і взагалі в творчості!
Я до цих рядків підбираюся не один день. Відчуваю, що треба заскочити у місто Лева, аби відчути смак старого граду і своєї молодості – давно не був. Дякую за Ваші побажання. Саме тому і захотілося туди, де нас, на жаль, немає.
Зараз в епоху пандемії особливо актуально 😷 🤒 не знаю що там відображається – емоджі в масках та плачущі
Відобразилася емоджі в масці. Все класно, як попередження.
Згоден подібна ситуація у світі вже виникала – холера, чума, бубновий (якщо не помиляюсь) тиф.
В усякому разі – і це найголовніше – класична медицина в тупику.
Я редагую журнал апітерапевтів “Доктор Бджілка”. У нас друкується, без перебільшення, весь світ. Вони обережно ставляться до своїх рекомендацій, але звертають увагу, що від короновірусу не помер ЖОДЕН пасічник.
Апітерапевти – лікарі за освітою і фахом, але, крім класичних ліків вони використовують для лікування і продукти бджільництва. Електронна адреса (якщо память не підводить): DocBee.com
Очень сильно, немного жестко, но как впечатляет и волнует! Спасибо! Рiдна мова! Дякую
Алекс, я дуже радий, що Ви так емоційно відреагували на вірш. Дуже дякую за щиррість слів і Вашого серця.
Уважаемый Алекс, я тоже блудный пес своей Родины и эпохи. Поэтому и жестко, но честно.